Молодіжна Громадська Організація "Ідейна варта"

Контактний центр +38 (044) 232 16 74

ideyna.warta@gmail.com

свідоцтво про державну реєстрацію 0165-2009 Г.О.

Лишити повідомлення

«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Меню сайту
Новини unian.net
Інформери

Курс Валют Информер
Украинских гривен Украинская гривна - валюта Украины
(EUR)//-//
(USD)//-//

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 29 » Життя і діяльність керівника військового штабу військового округу УПА „Магура” Степана Фрасуляка – „Хмеля”
10:21
Життя і діяльність керівника військового штабу військового округу УПА „Магура” Степана Фрасуляка – „Хмеля”

Наша стаття присвячена маловідомим та зовсім невідомим широкому загалові сторінкам життя полковника Української Повстанської армії (УПА) Степана Фрасуляка – „Хмеля”, шефа штабу військової округи (ВО) № 4 „Говерля” та члена Крайового військового штабу групи УПА-Захід.

З найбільш відомих джерел про С. Фрасуляка слід відзначити його збережені праці: спогади „Промінь волі” та „Відтинок „Магура” (Калуська округа)”, а також навчальний посібник для командирів УПА „Українська партизанка”. В них він неодноразово згадує про свою особисту участь в діяльності УПА на території Калущини.

Особа С. Фрасуляка згадана і у кількох книгах та наукових працях, проте і досі не можна сказати, що вона висвітлена достатньо повно. Про нього згадує у своїх спогадах ад’ютант командира УПА-Захід полковника Василя Сидора – „Шелеста” Богдан Макi. У загальних рисах життєвий шлях С. Фрасуляка описаний у статті Мирона Воробцяii, довідки про нього вміщені в довідниках Петра Содоляiii та Івана Яричаiv.

Найновішим та найповнішим дослідженням про життя і долю С. Фрасуляка є стаття наукового співробітника ЦДВР Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Руслана Забілогоv. Він вивчив та проаналізував праці попередників, у яких згадується С. Фрасуляк, а також спогади ветеранів ОУН і УПА, які зберігаються в архіві ЦДВР. На сьогодні це дослідження є найбільш інформативним, особливо в частині, що стосується періоду до 1945 р.

Біографія С. Фрасуляка є доволі типовою для учасника українського національно-визвольного руху. Він народився у 1904 р. в м. Львів. Навчався у Сокальській гімназії, з якої через політичні погляди був виключений польською адміністрацією. Продовжував навчання у м. Перемишль, де познайомився з майбутнім командиром УПА-Захід В. Сидором і згодом включився в активну підпільну роботу. Після закінчення гімназії вступив на медичні курси, однак через брак коштів та політичні переслідування змушений був їх залишити.

Після того, як С. Фрасуляк здобув фах вчителя, у 1928 р. він поїхав працювати у с. Вишків Долинського повіту на Станіславщині, і одразу ж включився в активне громадсько-політичне життя. Він брав участь у роботі ОУН в с. Сенечеві, бо у прикордонному Вишкові, через який проходила дорога на Закарпаття, це було неможливо. За його пропозицією мешканці с. Вишків придбали будівельні матеріали для спорудження читальні, однак поляки заборонили її будувати, провели обшуки і у декого вилучили українську патріотичну літературу.

У 1935 р. С. Фрасуляк разом із своєю дружиною Софією через неприємності з польською владою змушений був переїхати до с. Новошин Долинського повіту. Тут він продовжував вчителювати та брати участь у громадському житті: організував хор, створив молодіжну організацію „Сокіл”, вечірню школу „Підліски”.

У 1939 р. у зв’язку з загрозою війни С. Фрасуляка мобілізували до Польської армії. Там він закінчив школу підхорунжих, а потім у вересні 1939 р. брав участь у німецько-польській війні. Після поразки Польщі та поділу її території між СРСР та Німеччиною, С. Фрасуляк повернувся до Новошина.

У 1939-1941 рр. С. Фрасуляк продовжував вчителювати в Новошині, а також брав участь в роботі Долинського повітового проводу ОУН. Після початку німецько-радянської війни за дорученням проводу 2 липня 1941 р. він виступив із промовою перед людьми щодо проголошення Акту відновлення української державності у тодішньому районному центрі Вигоді. Того ж дня було скликано збори у будинку суду, які обрали С. Фрасуляка головою нової української влади – „Українського революційного районного комітету” (УРРК).

Однак вже 7 липня 1941 р. у Вигоді владу захопили угорці, які одразу ж заарештували членів УРРК і після короткого слідства винесли вирок – стратити їх через повішення. Але повітова угорська влада відмінила виконання вироку, і УРРК хоч з труднощами, але працював до приходу на ці терени німців. Однак згодом ситуація ще більше погіршилася. Долинський ляндтвірт (представник німецької влади) взагалі заборонив діяльність української адміністрації, а гестапо провело масові обшуки та арешти серед українців. За таких обставин годі було й думати про легальну діяльність.

Нові обставини змусили С. Фрасуляка перейти у підпілля. Подробиць про його перебування в підпіллі у 1941-1943 рр. немає, відомо лише, що у 1943 р. він обіймав посади командира окружного військового штабу (мабуть, на Калущині) та командира Калуської округи. Цілком ймовірно, що він обіймав посаду військового референта Калуського окружного проводу ОУН.

У червні 1943 р. хорунжий С. Фрасуляк був призначений командиром вишкільного курсу куреня Української народної самооборони, основним організатором якої на Станіславщині був член Проводу ОУН Олександр Луцький – „Андрієнко”. В курені з червня до грудня 1943 р. відбулися два великі вишколи призваних повстанців, після чого курінь було розформовано.

26 січня 1944 р. С. Фрасуляк отримав військове звання поручника. В цей час на території Станіславщини швидко створювалися формування УПА, і він взяв активну участь в цьому процесі.

За дорученням провідників ОУН на початку 1944 р. С. Фрасуляк організував старшинську школу УПА „Олені”. Офіційна дата її творення – 1 березня 1944 р. Він очолював школу до 15 травня 1944 р., коли був призначений на посаду шефа військового округу (ВО) УПА № 4 „Говерля”. Однак після цього він кілька тижнів не міг зв’язатися з командуванням, і лише з 16 червня 1944 р. приступив до виконання нових обов’язків.

Перехід німецько-радянського фронту С. Фрасуляк застав перебуваючи на території ВО УПА „Гуцульщина” в Карпатах. 21 вересня 1944 р. він за вказівкою керівника ВО „Говерля” Миколи Твердохліба – „Грома” пішов на зв’язок до керівника Станіславського обласного проводу ОУН Ярослава Мельника – „Роберта”. У нього він отримав наказ про призначення на посаду тимчасово виконуючого обов’язки командира тактичного відтинку (ТВ) № 23 „Магура”. Там він мав замінити підпільника „Вухо” (справжні ім’я та прізвище не відомі) , який перебував на цій посаді з 9 вересня 1944 р.

На територію ТВ № 23 новий командир прибув на початку листопада 1944 р. і взявся до роботи. До кінця 1944 р. він реорганізував повстанські відділи, налагодив їх матеріальне забезпечення та санітарну опіку, розділив територію ТВ на дві частини: північну, з лісами на рівнинах, і південну, де були гори. В горах мав діяти курінь УПА „Журавлі”, а на рівнинах – курінь „Заграва”. Перед кожним відділом УПА було поставлене чітке завдання, однак виконувати їх було непросто, бо доводилося постійно вести боротьбу з переважаючими силами НКВС-НКДБ.

Крім того, С. Фрасуляк створив військово-польову жандармерію – поліційний орган УПА. В той же час йому доводилось полагоджувати взаємини відділів УПА та теренової мережі ОУН, між якими були тертя та непорозуміння. Тим не менше, незважаючи на непрості обставини значна кількість місцевої молоді підтримувала діяльність ОУН та УПА і прагнула боротися проти німецького та радянського тоталітарних режимів за створення самостійної Української держави.

На думку Р. Забілого, після полагодження всіх справ С. Фрасуляк повернувся до роботи шефа штабу ВО № 4 „Говерля”. Він займав цей пост до 1948 р. У 1945 р. йому було надано ранг сотника УПА та нагороджено Бронзовим Хрестом заслугиvi.

Про діяльність С. Фрасуляка у 1945-1949 рр. відомо дуже мало. Цьому посприяло те, що він постійно переховувався у гірських районах Вигодського та Перегінського районів Станіславської області, дотримуючись принципів суворої конспірації. До того ж, за розпорядженням керівників підпілля його боївка не займалася „тереновою” організаційною роботою (наприклад, бойовими акціями, розклеюванням листівок тощо), щоб не розконспірувати С. Фрасуляка і дозволити спокійно займатися творчістю, а саме написанням книг про історію УПА. Його бойовики з дотриманням максимальної обережності заготовлювали в селах продукти харчування та діставали все необхідне майно.

Певною мірою світло на діяльність С. Фрасуляка у 1950-1951 рр. проливають документи Галузевого державного архіву СБ України, зокрема доповідні записки про його розшук, свідчення заарештованих людей з його оточення тощо. На жаль, зважаючи на конспіративний характер діяльності ОУН, вони також не дають повного уявлення про його життя в той час. Проте хоча розповіді затриманих підпільників фіксувалися поборниками українського національно-визвольного руху, а звітні документи складалися вищими керівниками МДБ, вони все ж дозволяють побачити і оцінити постать одного з керівників УПА.

Управління МДБ по Станіславській області з 1944 р. розшукувало С. Фрасуляка, однак точних даних про його місце перебування не мало. Було лише відомо, що він разом зі своїми бойовиками, скоріше за все, переховується десь у важкодоступних лісах в горах Долинського, Вигодського, Перегінського або Болехівського районів. У 1950 р. від заарештованих підпільників співробітники МДБ дізналися, що С. Фрасуляк мав доручення керівництва ОУН і УПА написати історію УПА на Станіславщині, очолював спеціальну зв’язкову боївку та виконував окремі доручення члена Проводу ОУН в Україні Петра Федуна.

На відсутність результатів у розшуку органами МДБ С. Фрасуляка впливали ті обставини, що він зумів на території Вигодського та Перегінського районів створити широко розгалужену мережу інформаторів, головним чином з працівників і службовців лісгоспів, через яких отримував дані про пересування чекістсько-військових груп і своєчасно уникав виявлення та знищення місць його постою.

Однак умови перебування в підпіллі постійно погіршувались. 18 листопада 1950 р. органами держбезпеки УРСР у вбитого керівника Карпатського крайового проводу ОУН Степана Слободяна – „Клима” було вилучено лист С. Фрасуляка. Зберігся його уривок такого змісту:

...З весни я не маю ніяких зв’язків. З квітня знаходжусь у рейді. Вже змінив 14-ту стоянку. На моїй території великі облави. Ми сильно бідуємо, добре хоч гриби вродили, їмо печені.

Коли була остання облава, після цього у мене так ноги боліли, що без допомоги не міг повернутися. Наша харчова база ліквідована більшовиками.

Був я в різних ситуаціях, але в такій як зараз ще не був. Дуже безпомічна людина, відірвана від всіх...”vii.

Наступного 1951 року, зважаючи на можливу появу П. Федуна у Вигодському районі, органами МДБ було вжито ще більших заходів для активізації розшуку керівника Вигодського районного проводу ОУН Степана Тишківського – „Волиняка” та керівника пункту зв’язку Проводу ОУН в Україні Степана Фрасуляка – „Хмеля”, які очолювали проміжні ланки лінії зв’язку П. Федуна з іншими керівниками ОУН.

В результаті цих заходів 29 червня 1951 р. співробітниками МДБ був заарештований бойовик С. Фрасуляка Ковальчук Федір Васильович – „Сорока”, 1912 р.н., ур. с. Рівня Перегінського району Станіславської, учасник ОУН з 1944 р. та вбитий бойовик Дирів Іван Маркович – „Вуйко”, 1907 р.н., ур. с. Новошин Вигодського району Станіславської області.

На допитах Ф. Ковальчук вимушений був зізнатися, що тривалий час перебував в охороні С. Фрасуляка і назвав місце його перебування. Він розповів, що „Хмель” разом із своєю боївкою на початку червня 1951 р. вийшов із зимового бункеру і переховувався у спеціально обладнаному літньому укритті. З ним разом переховувався якийсь „пан Марко”, який прибув з-за кордону і у найближчий час повинен був йти на зв’язок до керівника референтури пропаганди Проводу ОУН в Україні Петра Федуна – „99”viii.

Продовжуючи розшуки, органами МДБ 1 липня 1951 р. у важкодоступному лісовому масиві на території Перегінського району Станіславської області було проведено чекістсько-військову операцію, в результаті якої був виявлений літній постій підпільників ОУН. Їм було запропоновано здаватися живими, однак вони відмовилися, вчинили збройний спротив, поранили одного з військовослужбовців, і в результаті перестрілки загинули. У вбитих були впізнані:

1. Фрасуляк Стефан Федорович – „Хмель”, 1904 р.н., ур. м. Львів. За даними МДБ, у 1944 р. він був начальником штабу 4-го ВО УПА „Говерля”, а потім керував діяльністю куреня „Гайдамаки”. У 1947-1952 рр. – функціонер Проводу ОУН в Україні, за завданням керівників якого писав історію УПА. Керував окремою боївкою, яка базувалася в лісах Вигодського та Перегінського районів Івано-Франківської області. Утримував пункт зв’язку Проводу ОУН в Україні. Виконував окремі доручення керівника референтури пропаганди Проводу ОУН в Україні П. Федуна – „Петра Полтави” та інших провідників, які з 1949 р. періодично базувалися на його боївку.

2. Фрасуляк Софія Матвіївна, 1912 р.н., ур. м. Перегінськ Станіславської області. Дружина С. Фрасуляка – „Хмеля”. В підпіллі виконувала обов’язки друкарки.

3. „Марко” (справжні ім’я та прізвище не відомі). Посланець закордонного проводу ОУН, який був скинутий з поштою для керівників ОУН на територію Західної України з літака. В червні 1951 р. прибув до С. Фрасуляка – „Хмеля” від П. Федуна і переховувався з ним у бункері. За свідченнями Ф. Ковальчука, добре володів англійською мовою, багато розповідав про своє перебування за кордоном.

У вбитих було вилучено 7 одиниць зброї, в т.ч. один американський автомат, який належав „Марку”ix.

Через кілька днів після ретельного пошуку був виявлений закопаним неподалік від бункеру архів С. Фрасуляка. В ньому було виявлено та вилучено багато підпільної літератури та інших матеріалів.

Керівник охорони С. Фрасуляка „Клим” в момент проведення операції разом з бойовиком „Голубом” перебували у рейді і виконували доручення С. Фрасуляка, тому залишилися живими. Їх розшук продовжувався.

26 вересня 1951 р. внаслідок ретельно спланованих заходів співробітниками МДБ у лісовому масиві на території Вигодського району Станіславської області були заарештовані:

1. Голембовський Іван Іванович – „Клим”, 1925 р.н., ур. с. Новошин Вигодського району Станіславської області. Учасник ОУН з 1944 р. Комендант охорони С. Фрасуляка – „Хмеля” у 1950-1951 рр. Після загибелі С. Фрасуляка 1 липня 1951 р. увійшов до складу Вигодського районного проводу ОУН під керівництвом С. Тишківського – „Волиняка”.

2. Гофинець Іван Іванович – „Голуб”, 1928 (або 1929) р.н., ур. с. Новошин Вигодського району Станіславської області. Учасник ОУН з 1948 р. Бойовик С. Фрасуляка – „Хмеля”, а потім І. Голембовського – „Клима”.

3. Дубський Василь Федорович, 1929 р.н. Бойовик С. Фрасуляка – „Хмеля”, а потім І. Голембовського – „Клима”.

У заарештованих було вилучено 4 стволи зброї, 6 гранат, набої та різні підпільні документиx.

Таким чином, співробітниками МДБ у червні-вересні 1951 р. були заарештовані чотири охоронці С. Фрасуляка. В Галузевому державному архіві СБ України збереглися свідчення І. Голембовського – „Клима” та Федора Ковальчука – „Сороки”, які проливають світло на побут С. Фрасуляка у зимових бункерах і літніх лісових стоянках, стосунки з підпільниками та інші подробиці.

Найбільш цікавими видаються свідчення І. Голембовського, тим більше, що він в 1950-1951 рр. відігравав ключову роль у забезпеченні діяльності С. Фрасуляка. Хоча він був ретельно опитаний співробітникам МДБ одразу ж після затримання 26 вересня 1951 р., однак у письмовій формі його розповіді були запротокольовані лише 16 жовтня 1951 р., тобто через 20 днів. Свідчення І. Голембовського відзначаються точністю та логічною послідовністю. Схоже на те, що він мав непогану спостережливість, а ще – вироблену роками підпільну звичку: пам’ятати про головне. І. Голембовський навіть переказав співробітникам МДБ діалоги між ним, С. Фрасуляком і П. Федуном, які останніми були скрупульозно зафіксовані на папері. Не можна вважати їх до кінця достовірними, проте схоже на те, що вони значною мірою таки передають зміст тогочасних розмов підпільників.

І. Голембовський розповів, що він перебував в підпіллі ОУН з 1944 р., а з 1945 р. безперервно знаходився в охороні С. Фрасуляка. В останні роки він став керівником охоронної його боївки. Протягом перебування у підпіллі мав зустрічі з керівниками ОУН і УПА різного рівня. У 1951 р. зустрічався з П. Федуном, керівником Долинського надрайонного проводу ОУН „Черемошем”, керівником Вигодського районного проводу ОУН С. Тишківським – „Волиняком” і виконував різні їх розпорядження в організаційних справах. На нього покладалися обов’язки забезпечувати С. Фрасуляка продуктами харчування та всім необхідним майном, охороняти його літні постої в лісі та зимові бункери, здійснювати зв’язок з іншими підпільниками, супроводжувати С. Фрасуляка на важливі зустрічі.

За словами І. Голембовського, з 1946 р. С. Фрасуляк майже постійно переховувався в лісах і практично не з’являвся у населених пунктах.

Співробітників МДБ найбільше цікавила діяльність С. Фрасуляка і його бойовиків протягом 1950-1951 рр., тому свідчення І. Голембовського висвітлюють переважно саме цей період. Особливе зацікавлення становить інформація про зустріч С. Фрасуляка та І. Голембовського з членом Проводу ОУН в Україні П. Федуном – „99”, який протягом 1950-1951 рр. переховувався в гірських районах на кордоні тогочасних Станіславської та Дрогобицької областей.

В ніч з 30 квітня на 1 травня 1950 р. І. Голембовський разом із С. Фрасуляком прибув до табору керівника Долинського надрайонного проводу ОУН Ярослава Зборика – „Орленка” в лісі біля с. Ілемня Рожнятівського району Станіславської області. Там вони повинні були зустрітися з керівником Карпатського крайового проводу ОУН Степаном Слободяном – „Єфремом”, однак замість нього зустріли Петра Федуна.

Більшу частину розмов С. Фрасуляк та П. Федун, згідно з вимогами конспірації, які панували у підпіллі ОУН, проводили віч-на-віч. Однак І. Голембовський мав можливість привітатися з П. Федуном та почути розмови на загальні теми, про які згодом розповів співробітникам МДБ.

Розмістившись у бункері П. Федун у розмові з С. Фрасуляком, Я. Збориком, його дружиною „Лесею” та І. Голембовським висловив думку, що „холодна війна” між СРСР та країнами західного блоку може тривати ще 4-5, а може і 6 років, і що швидше війни не буде. Це дуже гнітюче подіяло на С. Фрасуляка та Я. Зборика, адже вони, як і більшість підпільників ОУН, добре знали, що підпілля ОУН свої сподівання у боротьбі за створення самостійної Української держави покладає не лише на вже ослаблені власні сили, але й на військову підтримку європейських країн та США.

За спостереженнями І. Голембовського, після цих слів П. Федуна С. Фрасуляк опустив голову і задумався, а Я. Зборик нервово курив цигарку та дивився на свою хвору дружину „Лесю, яка лежала поряд. П. Федун уважно спостерігав за їх реакцією і рухами. Щоб вийти з цього „хмільного” положення, він дістав цигарку, подивився на „Лесю”, на обличчі якої було написано, що вона вже не може витримувати важких умов підпілля, та промовив: „Однак це нічого, ми витримаємо”.

С. Фрасуляк сказав: „Друже командир, ви розраховуєте на тривалий час, а я думаю, що це станеться швидше”. П. Федун заперечив, зробивши зауваження, що лише деякі непередбачені обставини можуть на це вплинути. Тоді С. Фрасуляк запитав: „А чи витримають люди?” – і подивився при цьому в ту сторону, де сидів І. Голембовський, кивнув головою, начебто дорікаючи П. Федуну за те, що він в присутності охоронця висловив таку думку.

Вже коли І. Голембовський та С. Фрасуляк поверталися в свій табір, то останній просив нічого не говорити про розмову на цю тему бойовикам.

Далі П. Федун сказав С. Фрасуляку: „Друже командир, у нас ще є сильні кадри, а крім того, залишилися найкращі люди, тому я впевнений, що ми обов’язково втримаємося”. Після цього С. Фрасуляк дуже ввічливо попросив І. Голембовського вийти в іншу кімнату, де перебували бойовики, оскільки він хотів переговорити з П. Федуном віч-на-віч.

Наступного дня П. Федун та С. Фрасуляк знову довго розмовляли між собою. Після обіду І. Голембовський та С. Фрасуляк пішли з бункеру у район свого базування.

Більш ніж через рік, в ніч з 28 на 29 червня 1951 р., І. Голембовський за дорученням С. Фрасуляка знову зустрівся з П. Федуном в лісі біля с. Кальна Болехівского району Станіславської області. З часу першої зустрічі багато чого змінилося. 14 травня 1950 р. співробітниками МДБ були заарештовані Я. Зборик та його дружина „Леся”. Під час масових облав МДБ загинуло чимало підпільників ОУН.

П. Федун при зустрічі впізнав його і запитав, як там С. Фрасуляк і чи не передавав він пошту. І Голембовський відповів, що передавав, але він її вже віддав керівнику Долинського надрайонного проводу ОУН „Черемошу”.

Потім група підпільників пішла вглиб лісу. Через певний час, в момент короткого відпочинку, П. Федун покликав І. Голембовського до себе і сказав: „Ваш командир писав мені в минулому році, що ви пережили великі облави і що все це – робота „Орленка” (Я. Зборика). Далі П. Федун запитав, чи ходив І. Голембовський на пункт зустрічі з зв’язку С. Фрасуляка з керівником СБ Карпатського крайового проводу М. Твердохлібом – „Громом”. Коли І. Голембовський відповів, що ходив, але там нікого не було, П. Федун сказав: „В цьому році спробуємо зв’язатися з командиром „Громом” і він буде весь час в курсі справи, а то до цього моменту він був відірваний від організаційної роботи”.

Далі П. Федун запитав, чи писав під час зими С. Фрасуляк якісь нові праці і як він був забезпечений продуктами харчування. На це І. Голембовський відповів, що С. Фрасуляк взимку щось писав, але мало, оскільки не було достатньої кількості паперу. З продуктами також було сутужно, бо чекістсько-військові операції не давали можливості заготувати достатнього запасу їжі на зиму.

Потім П. Федун поцікавився, що сталося з бойовиком С. Фрасуляка „Комаром”. І. Голембовський відповів, що він пішов за продуктами в село, а в цей час випав сніг і він не міг повернутися. На цьому їх розмова закінчилася.

Співробітникам МДБ І. Голембовський пояснив, що в дійсності „Комар” перед відходом у село сказав йому про своє небажання зимувати разом з С. Фрасуляком, оскільки вважав, що „тут каторга, а не життя”. Далі „Комар говорив: „Я дивуюсь, як ви можете тут витримати, такого режиму немає в жодному таборі”. І. Голембовський вирішив про цей випадок нікому не казати, оскільки на його переконання „ворон ворону око не виклює”.

Вранці 30 червня 1951 р. І. Голембовський сходив на зустріч до табору С. Тишківського – „Волиняка”, потім повернувся до табору П. Федуна і відпочив. Коли він встав, його знову покликав до себе П. Федун і вони разом обідали під однією палаткою, оскільки йшов дощ.

Під час обіду П. Федун запитав І. Голембовського, чи не має він бажання працювати тереновим провідником, і повідомив, що він хотів би забрати його у „Хмеля”. Далі він сказав: „Про те, що ви хотіли йти на роботу у „терен” мені говорив іще „Орленко” восени 1949 року. Як би там не було, а він висловлювався про Вас добре”.

Потім П. Федун запитав І. Голембовського, коли йому стало відомо, що „Орленко” був заарештований МДБ, і той відповів, що в той же тиждень, в травні 1950 р.

А що на це „Хмель?” – запитав П. Федун.

І. Голембовський відповів: „ Та нічого, лише хвилювався про Вас, оскільки тоді Ви перебували в таборі „Орленка”. Однак „Хмель” сказав, що Ви повинні були піти”.

П. Федун на це сказав: „”Так, я пішов і це – моє щастя, бо в іншому випадку мене могли б накрити”.

Далі П. Федун і І. Голембовський обговорили чекістсько-військові операції МДБ у 1950-1951 рр., в яких загинуло багато підпільників. Потім П. Федун запитав, чи проводив „Хмель” з своїми бойовиками ідеологічну роботу і чому навчав їх зимою. І. Голембовський на це відповів, що літератури він читав мало, оскільки „Хмель” її всю тримав у архіві. Взимку вони вивчали в бункері лише ідеологію, літературу та хімію. На це П. Федун сказав, що якщо працювати в „терені”, то треба, по-можливості, пройти більший курс навчання і познайомитися з дійсним обличчям більшовицького режиму.

За словами І. Голембовського, всі ці розмови із одним з керівників підпілля на тему призначення самостійним провідником у якийсь „терен” сильно підігріли його, і він прямо повідомив П. Федуну про своє бажання працювати в „терені”.

П. Федун запитав, чи погодиться з цим „Хмель” і чи захоче він відпустити його. На це І. Голембовський відповів, що вже кілька разів просив „Хмеля”, щоб він відпустив його від себе і у зв’язку з цим справа доходила до погроз з боку „Хмеля”. Приблизно в 1945 р. мав місце такий випадок: І. Голембовський не захотів виконувати розпоряджень „Хмеля”, оскільки вже був призначений санітаром в курінь УПА „Журавлі”. Однак „Хмель”, щоб забрати його з собою (а він знав його ще з шкільної лави, бо вчив в школі в с. Новошин) домовився з курінним „Журавлем” і залишив тимчасово у себе. Тоді ж „Хмель” написав у військовий округ „Говерля” листа, щоб І. Голембовського взяли під польовий суд, однак потім передумав, і не послав листа, а спалив. І. Голембовський висловив співробітникам МДБ думку, що якби „Хмель” у тій ситуації був правий, то міг би покарати його за порушення наказу. Однак цього не сталося, і виглядало на те, що „Хмель” не хотів, аби інші керівники підпілля знали про цей випадок.

Далі І. Голембовський сказав П. Федуну: „У „Хмеля” я почуваю себе погано. Його дружина робить з нами те, що вона сама захоче. Ми позбавлені свободи і повинні виконувати всі її накази. Проти такого стану речей заперечують хлопці і я також не можу більше терпіти. В „терені” я буду виконувати будь-яку роботу”.

На думку І. Голембовського, ця розповідь справила погане враження на П. Федуна, однак вголос він цього не висловив, а одразу ж став брати ініціативу в свої руки, повідомивши наступне: „Я вам вірю. „Хмель” і його дружина вже кілька років знаходяться в підпіллі, однак ні з ким не зустрічаються і не знають обставин, а з тим, про що знають – не можуть погодитися. Це люди, які звикли до вигідного становища самостійного життя, лише вдвох. Але зараз справа зовсім інша. Це – підпілля. В минулому році „Хмель” про це розповідав мені сам. Він вважає Вас в своєму таборі посередником між ним і дружиною з одного боку, та хлопцями – з іншого. Він вважає Вас другом, якому вірить більше за всіх, і тому він не погодиться відпустити Вас. Я постараюсь зробити все необхідне, щоб виручити Вас, якщо у Вас є бажання йти на роботу у „терен”, тим більше, що зараз люди дуже потрібні. Тільки Ви про нашу розмову не говоріть „Хмелю”.

В кінці діалогу на цю тему П. Федун запитав І. Голембовського, чи зможуть „Сорока” та „Голуб” замінити його в роботі у „Хмеля”, і той відповів ствердно.

Далі П. Федун запитав, як почуває себе в бункері у „Хмеля” підпільник „Марко”. І. Голембовський відповів, що про його самопочуття нічого конкретно сказати не може. Тоді П. Федун сказав йому, що цього підпільника треба берегти і ні в якому разі не брати його з собою в „терен”, щоб його не побачили місцеві мешканці.

Потім П. Федун запитав, як справи з продуктами. І. Голембовський відповів, що погано, бо він за ними ходить лише з одним бойовиком, а інші двоє, за розпорядженням „Хмеля”, повинні перебувати в таборі і тому немає часу по-справжньому зайнятися заготовкою продуктів, хоча вони вже перейшли на літню стоянку.

Ви скоро отримаєте ще двох хлопців, і тоді Ваше становище поліпшиться, бо буде кому приносити продукти. Тереновий провідник постарається дати їх Вам якнайшвидше. Якщо Ви задумаєте робити десь табір на зиму, то „Марко” Вам боятися нічого. Він – людина перевірена, і зрадником не стане. Я про це пишу Вашому командиру більш детально, а Ви скажіть йому про це особисто” – відповів на це П. Федун.

Далі П. Федун запитав, за кого приймають бойовики „Хмеля” підпільника „Марко” і що той розповідав про себе. І. Голембовський відповів, що „Марко” розповідав про своє перебування у дивізії СС-„Галичина” та УПА. С. Тишківський казав І. Голембовському, що „Марко” начебто був провідником ОУН на Закарпатті.

П. Федун на це посміхнувся і запитав, чи не говорив ”Хмель” щось про „Марко”. І. Голембовський відповів, що ні, до того ж розповів, що він часу на такі розмови не мав, оскільки постійно ходив в „терен” то за вівцями на м’ясо, то за іншими продуктами, а потім вирушав на зв’язок.

За словами І. Голембовського, своїм бойовикам „Хмель” в липні 1951 р. сказав, що потрібно було лише пережити 1951 рік, а в 1952 р. буде війна між СРСР та країнами Західної Європи і США, яка принесе українському народу свободу. П. Федун підтвердив І. Голембовському слова „Хмеля”, що в 1952 р. буде війна і сказав, що ОУН потрібно втриматися на тому рівні, на якому вона є зараз, і щоб було якомога менше втрат.

Потім П. Федун покликав свою друкарку Надію Якимович – „Оксану” і попросив її видати І. Голембовському брошуру „Декілька заміток з закордонної преси”. Вручаючи її, він сказав: „Прочитайте та передайте „Хмелю”. Так, наші справи стоять гарно, про все детально пишу „Хмелю”.

Після цього П. Федун вручив І. Голембовському записки для „Хмеля” та „Марко”. Він побачив бойовика І. Гофинця – „Голуба” і запитав: ”Це – новачок?”. На ствердну відповідь І. Голембовського П. Федун сказав: „Гарний вояка”.

Далі П. Федун обумовив з І. Голембовським та керівником Долинського надрайонного проводу ОУН „Черемошем” дати та способи зв’язку.

Коли „Черемош” відійшов на зустріч до С. Тишківського – „Волиняка”, П. Федун сказав І. Голембовському: „В цьому році ми включаємо Ваш табір в „теренову” роботу. Ви повинні утримувати лінію зв’язку, яка є дуже важливою і буде обслуговувати важливі табори. Однак у зв’язку з тим, що „Хмель” пішов далеко в гори, ми повинні підключити до справи „Волиняка”, який, як „тереновий провідник”, не повинен нічого знати про цю лінію зв’язку. Однак він – перевірена людина, його добре знає „Хмель”, та й Вам буде легше. Поводитися треба чуйно, не ставитися легковажно до справи. Навіть тоді, коли проводяться операції МДБ і Ви на 70% впевнені, що можете загинути, треба діяти. Я каже це тому, що Ви добре знаєте ліс і можете ходити не лише дорогами і стежками, але й напряму. Пошта не повинна потрапити до рук ворога. Я думаю, що цього новачка „Голуба” не треба пов’язувати з такою роботою. У цьому випадку його треба замінити „Сорокою”, як старим та досвідченим революціонером. А хоча нехай вказівки Вам дає „Хмель”. Я постараюся, щоб Ви скоріше зв’язалися з „Тарасом” і від нього будете носити пошту з такими адресами, запишіть”.

Після цього І. Голембовський записав у свій блокнот наступні адреси: „С-20”, „200”, „Б-48”, „7-3”, „311”, „090”, „БС-2”, „12”, „64”.

Далі П. Федун розпорядився, щоб „Хмель” змінив свою адресу на цифрову, і продовжив: „Всі адреси ви повинні записувати в записну книжку, а також номери, котрі є на записках. Під час передачі пошти на пунктах зв’язку вимагайте квитанції, оскільки це де дуже важлива справа. На місце Вашого перебування пошту не несіть, треба мати схованку подалі від місця стоянки, де можна було б залишати її. По лінії зв’язку будуть проходити люди, яких треба проводити перевіреною територією, про все це Вам дасть інструкції „Хмель”. Якщо у Вас є якісь запитання, то я можу відповісти”.

І. Голембовський відповів, що запитань у нього немає, і П. Федун дозволив йому йти та сказав на прощання: „Передайте привіт „Хмелю” та його дружині, а також „Марко”. У Ваших особистих справах я постараюсь щось зробити. Ви не хвилюйтесь, Ви нам дуже потрібні”xi.

В той же день, 30 червня 1951 р. І. Голембовський вирушив на зустріч з С. Тишківським – „Волиняком”. 1 липня 1951 р. С. Фрасуляк загинув. Коли І. Голембовський та І. Гофинець дізналися про це, то не пішли на місце їх постою, а залишилися у таборі С. Тишківського.

У серпні 1951 р. підпільним зв’язком І. Голембовський отримав листа від П. Федуна такого змісту:

До „Клима”.

1. Про нещасний випадок, який стався з Вашим керівником і іншими мені вже відомо.

Вічна слава старому революціонеру та командиру УПА „Хмелю”.

Вічна пам’ять і іншим учасникам Вашої групи, які загинули на Полі Слави.

2. У найближчий час Ви безпосередньо організаційно та в ділових питаннях будете підпорядковуватися організаційному референту „Пруту”. Він Вас детально поінформує про Ваші найближчі завдання. До нього звертайтесь також з всіх інших питань, які у Вас виникнуть.

3. Стосовно пораненого (що з ним робити) пишу детально організаційному керівнику „919”. З ним обговорите, що і як треба робити.

4. Крім того, питання про гроші для вас вирішить також „919”.

5. Місця для зимування вибирайте там, де будете вважати найбільш зручним (очевидно в рамках завдань, які будете виконувати).

6. При нагоді (а така буде) про все переговоримо ширше особисто.

7. Добре розпитайте „919” про способи побудови конспіративного сховища.

Сердечно вітаю. Слава Україні! 101”.xii

Записка була вилучена у І. Голембовського під час арешту. Вирішити поставлені ній питання підпільникам вже не вдалося. Провідник Долинського надрайонного проводу ОУН „Прут”, він же „Черемош” загинув 18 серпня 1951 р., а П. Федун – „101” у листопаді 1951 р. перейшов переховуватися у Журавнівський район Дрогобицької області. Він загинув 23 грудня 1951 р. в бункері біля с. Новошиниxiii.

І. Голембовський розповів співробітникам МДБ, що він разом з І. Гофінцем на початку червня 1951 р. за вказівкою С. Фрасуляка супроводжували підпільника „Марка” з табору С. Тишківського до їх бункеру. При цьому він був попереджений про максимальну конспірацію, оскільки „Марко” виконував якесь важливе доручення П. Федуна.

На запитання співробітників МДБ, то хто ж такий був „Марко”, І. Голембовський відповів, що про це бойовикам було заборонено питати, до того ж вони занадто мало часу провели разом у бункері, щоб краще взнати один одного.

Сам „Марко” про себе казав дуже мало, і взагалі не обговорював свою біографію з бойовиками. На запитання: „Звідки у Вас автомат та палатка нестандартної конструкції?”, відповідав: „Автомат мадярський, нової системи. А палатка – російська, офіцерська”. Коли у І. Голембовського заболів шлунок, то „Марко” похвалився, що має дуже гарні ліки, які зразу ж ліквідують біль. На запитання про те, звідки він їх взяв, „Марко” відповів, що в нього є знайома лікарка, брат якої працює в Москві аптекарем і вона купила ці ліки. Для себе І. Голембовський зробив висновок, що „Марко”, який часто дискутував у бункері на міжнародні теми, своїми розповідями та поведінкою викликав підозру, що він також прибув з-за кордонуxiv.

Питання, хто такий „Марко” і як він опинився у С. Фрасуляка співробітники МДБ задавали також заарештованому 1 жовтня 1951 р. у Вигодському районі Станіславської області керівнику Вигодського районного проводу ОУН Тишківському Степану Онуфрійовичу – „Волиняку”, він же „КА-28”, „Б-14”, 1914 р.н., ур. с. Витвиця Болехівського району Станіславської області. На допиті 4 жовтня 1951 р. він пояснив, що 10 червня 1951 р. на пункті зустрічі в районі гори Люта Вигодського району отримав від керівника Долинського надрайонного проводу ОУН „Черемоша” підпільника „Марко”, якого переховував у своєму таборі 7 днів. Потім він передав його І. Голембовському – „Климу” для направлення до табору „командира № 45” – С. Фрасуляка.

Перебуваючи у С. Тишківського, „Марко” назвав йому лише свій псевдонім і повідомив, що йде до „Хмеля”, не сказавши, хто він і чому тут опинився. С. Тишківський стверджував, що приблизно так само поводився і другий підпільник ОУН – „Максим”, який прибув по тій самій лінії зв’язку і перебував у його таборі з 3 липня по 1 жовтня 1951 р. П. Федун особисто дав вказівку С. Тишківському ні про що не їх розпитувати.

Згодом від „Максима” С. Тишківському стало відомо, що обидва вони – кур’єри, прибули з-за кордону за дорученням керівництва ЗЧ ОУН і за допомогою привезених із собою радіостанцій здійснювали зв’язок між Проводом ОУН в Україні та їх закордонним представництвом. 9 вересня 1951 р. С. Тишківський особисто спостерігав за тим, як „Максим” передавав за допомогою радіостанції телеграму за кордонxv.

Крім того, С. Тишківський сказав, що у липні або серпні 1950 р. на його базі тимчасово перебував ще один закордонний кур’єр – підпільник „Комар”. Він пробув у нього приблизно 10 днів, а потім за ним прийшов І. Голембовський – „Клим” і повів до табору С. Фрасулякаxvi.

Щоб доповнити інформацію про перебування закордонних кур’єрів ОУН на базі „Хмеля” слід згадати, що серед вилучених у архіві С. Фрасуляка документів співробітники МДБ виявили записку від члена Карпатського крайового проводу ОУН Володимира Фрайта – „Жара”, датовану червнем 1951 р. В. Фрайт писав, що за вказівкою „друга провідника” (П. Федуна) направляє „друга Марко” до ”Хмеля” та просить створити йому максимально сприятливі умови для перебуванняxvii.

Там же був виявлений шматок записки від П. Федуна до С. Фрасуляка, датований літом 1950 р. В ній П. Федун, зокрема, писав:

...Направляю у Ваше розпорядження друга „Комара”. Він старий різунець, гарний вояка, людина вірна, деякий час був за кордоном, виконував спеціальні завдання, навчений радист. Направляю його Вам, знаючи, що Вам люди потрібні. Якщо не залишите його в себе, то направте назад”xviii.

Доля трьох згаданих закордонних кур’єрів ОУН склалася по-різному. „Комар” був вбитий співробітниками Вигодського райвідділу МДБ 3 лютого 1951 р.xix „Марко” загинув разом із С. Фрасуляком 1 липня 1951 р. „Максим” – Стиранка Петро Михайлович, 1924 р.н., ур. с. Воля Петрова на Закерзонні, був заарештований співробітниками МДБ 2 січня 1952 р. в с. Церковна Болехівського району Станіславської областіxx.

Все вищесказане дає підстави вважати, що у 1950-1951 рр. табори і бункери С. Фрасуляка використовувалися П. Федуном, як особливо законспіроване місце для тимчасового укриття скинутих з літаків закордонних кур’єрів ОУН. При цьому слід відзначити, що усе, що було пов’язане зі зв’язками ОУН із закордоном, трималося керівниками підпілля у строгій таємниці навіть перед тереновими провідниками та їх бойовиками, не кажучи вже про місцеве населення. Судячи із свідчень І. Голембовського, С. Тишківського та Ф. Ковальчука, подробиці цієї роботи були втаємничені лише член Проводу ОУН в Україні П. Федун, який особисто відповідав за здійснення зв’язку з закордоном, та С. Фрасуляк, який отримав доручення утримувати на своїй базі кур’єрів „Комара” у 1950 р. та „Марко” у 1951 р.


Категорія: Історичні дослідження | Переглядів: 1372 | Додав: s_admin | Рейтинг: 2.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
МГО "Ідейна варта" 2017


   

Ідея проекту - С. Дяченко

Дизайн і адміністрування сайу - IT-департамент МГО