Молодіжна Громадська Організація "Ідейна варта"

Контактний центр +38 (044) 232 16 74

ideyna.warta@gmail.com

свідоцтво про державну реєстрацію 0165-2009 Г.О.

Лишити повідомлення

«  Серпень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Меню сайту
Новини unian.net
Інформери

Курс Валют Информер
Украинских гривен Украинская гривна - валюта Украины
(EUR)//-//
(USD)//-//

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Серпень » 29 » ЗАСТОСУВАННЯ РАДЯНСЬКИМИ СПЕЦСЛУЖБАМИ ДОПОМІЖНИХ ЗАСОБІВ У БОРОТЬБІ З ПІДПІЛЛЯМ ОУН(б) і УПА частина 2
10:33
ЗАСТОСУВАННЯ РАДЯНСЬКИМИ СПЕЦСЛУЖБАМИ ДОПОМІЖНИХ ЗАСОБІВ У БОРОТЬБІ З ПІДПІЛЛЯМ ОУН(б) і УПА частина 2


ВИКОРИСТАННЯ ЛІТАКІВ


У документах МДБ УРСР збереглася інформація про використання для боротьби з підпіллям ОУН(б) і УПА літаків.

У окремих виданнях з історії УПА згадується про те, що в 1944-1945 рр. органи НКВС під час проведення масових облав на учасників УПА активно використовували для їх виявлення авіацію, навіть бомбардували лісові масиви. Літаки також допомагали відшукати місця базування та перебування великих загонів та відділів УПА, навести внутрішні війська НКВС на них.

Згодом літаки використовувалися для боротьби з меншими відділами УПА.

Зокрема, у доповіді МДБ УРСР про результати боротьби з підпіллям ОУН(б) і УПА та його озброєними групами на території Української РСР за червень 1950 р. вказувалося, що підпільники влітку часто використовували для свого укриття хлібні посіви, що утруднювало їх розшук.

Зважаючи на те, що чекістсько-військові групи не вели активних розшуків підпільників в хлібних посівах, щоб не робити господарського збитку, підпільники стали часто переховуватись та потаємно пересуватись в них між населеними пунктами, ухиляючись тим самим від сутичок та переслідувань з боку МДБ.

Зважаючи на таку ситуацію та хитрість підпільників, органи МДБ по Рівненській області стали застосовувати з розшуковою метою літаки ПО-2 і досягли значних успіхів. Зважаючи на це, МДБ УРСР орієнтувало управління МДБ всіх Західних областей України застосовувати цю тактику в боротьбі з підпіллям.

Лише в червні 1950 р. УМДБ по Рівненській, Тернопільській та Станіславській областях було проведено 13 успішних операцій з застосуванням літаків. В результаті комбінованими діями літаків та чекістсько-військових груп було виявлено в густих посівах та ліквідовано 17 підпільників ОУН(б), у яких було вилучено 29 одиниць зброї та різні документи1.

МІНИ ТА ОТРУТА,

ВПРЕПАРОВАНІ В ПОШТУ ТА РЕЧІ ПІДПІЛЬНИКІВ

Органи МДБ УРСР активно використовували у боротьбі з підпіллям ОУН(б) і УПА вибухові пристрої та отруту, які препарували у пошту або особисті речі підпільників. Зазвичай такі міни і отрута виготовлялися у спеціальних лабораторіях. Міни були порівняно невеликі, але містили сильний заряд, а отрута була сильно концентрованою. Потім їх за допомогою особливо важливої агентури вміщували у підпільну пошту або речі підпільників з розрахунком на те, щоб пристрої спрацювали через певний час, щоб не розсекретити агентів.

Як здійснювалися подібні заходи добре видно з таких прикладів:

Приклад № 1. 11 липня 1953 р. у Білогірському районі Хмельницької області був заарештований член Проводу ОУН(б) Василь Галаса – «Орлан», його дружина Марія Савчин – «Марічка» та їх бойовик Микола Приймас – «Чумак».

На слідстві В. Галаса розповів, що одного разу ледь не загинув від міни, яка була впрепарована співробітниками МДБ у підпільну пошту. В той час він перебував в Цуманському лісі Рівненської області. Пошта надійшла з півдня, тобто від крайового проводу ОУН(б) «Поділля».

Підпільники, серед яких був сам В. Галаса, М. Савчин, окружний провідник «Ат», бойовик «Колодка», керівник Цуманського районного проводу ОУН(б) «Іван» та два зв’язкових, які принесли пошту – «Дмитро» і «Чорний» розвели вогнище у лісі і розташувались навколо нього. Щоб швидше розібратися з поштою, В. Галаса став читати перші листи і доручив «Ату» розпаковувати решту пакетів. «Ат» робив це приблизно в 4-х метрах від нього. В той час, коли В. Галаса читав пошту а решта підпільників відпочивали, несподівано пролунав потужний вибух. Як виявилося, в одному з пакетів, які відкривав «Ат», була впрепарована міна. При відкритті пакету вона вибухнула.

Від вибуху міни окружний провідник «Ат» був вбитий, М. Савчин та «Колодка» отримали серйозні поранення. В. Галаса, «Іван» та «Дмитро» отримали легкі поранення. Неушкодженим залишився лише бойовик «Чорний», який в цей час збирав дрова та знаходився приблизно в 15 метрах від місця вибуху.

В результаті вибуху вся група підпільників опинилася у вкрай скрутному становищі: загинув окружний провідник; поранення отримали зв’язкові, які повинні були вести групу далі; не було чим промити рани; одяг був порваний уламками міни; не було продуктів харчування2. З іншого боку, на думку М. Савчин, яку вони висловила у своїх спогадах «Тисяча доріг», їм ще пощастило: якби міна вибухнула в підземному бункері, то скоріше за все вони б усі загинули, а їх тіла завалило б землею.

Проаналізувавши цей випадок, В. Галаса дійшов до висновку. що на одному з проміжних пунктів на підпільній лінії зв’язку діяли агенти МДБ (скоріше за все – самі ж підпільники, які під тиском МДБ погодилися на співпрацю), і саме вони за дорученням чекістів впрепарували міну у пошту і передали її далі. Розрахунок був простий: зважаючи на сувору конспірацію в підпіллі, ніхто навіть не знатиме, хто ж це зробив. Так воно і сталося.

Приклад № 2. 6 жовтня 1952 р. органами МДБ був заарештований член Проводу ОУН(б) Василь Охрімович – «Грузин». На слідстві він розповів про те, як одного разу завдяки отруйному газу, впрепарованому співробітниками МДБ в підпільну пошту, ледь не загинув Головний командир УПА В. Кук.

Член Проводу ОУН(б) Петро Федун – «Полтава» полюбляв користуватися легальними зв’язками для передачі підпільної інформації, що взагалі-то не заохочувалося ні керівниками підпілля, ні правилами безпеки та конспірації. Навесні 1951 р. П. Федун через легального кур’єра передав лист до В. Кука, запакований у тюбику зубної пасти. Однак цей кур’єр був виявлений, і лист разом з паролями про дату і місце зустрічі потрапив до співробітників МДБ УРСР, які замінили його на інший, а сам тюбик начинили сильнодіючим отруйним газом.

Зустріч між справжнім кур’єром В. Кука та підставною особою з МДБ відбулася на вул. Академічній у Львові 16 квітня 1951 р., обмін листами успішно відбувся. В. Кук отримав тюбик із листом перебуваючи у бункері. Коли він став відкривати тюбик, то йому стало сильно пекти очі. Тоді він зорієнтувався, в чому справа, одразу ж кинув тюбик на підлогу і разом з своїми бойовиками вистрибнув на поверхню і не заходив назад, поки добре не провітрив бункер. Дія газу сильно вплинула на його зір, і він став гірше бачити.

Звісно, що підпільники намагалися убезпечити себе від таких неприємностей. Оскільки це був далеко не перший випадок, коли співробітникам МДБ вдавалося начинити пакет з поштою ОУН(б) отруйним газом або вибухівкою, В. Кук, П. Федун та Р. Кравчук невдовзі дали вказівку керівникам підпілля розпаковувати всі пакети з організаційною поштою, яка прийшла через пункти зв’язку, наступним способом: переховуватись в укритті за деревами або у ямах, до пакету прив’язувати мотузку і так тягнути за неї її, щоб пакет розірвався на безпечній відстані. Лише якщо після цього нічого не траплялося, рекомендувалося ознайомитися з поштою3.

Приклад № 3. Ще одна комбінація МДБ з препаруванням міни призвела до знищення заступника керівника крайового проводу ОУН(б) «Москва», який діяв на території Волині - Івана Троцюка – «Верховинця».

В червні 1950 р. УМДБ по Волинській області від одного з своїх агентів отримало інформацію про те, що його викликає на зустріч «Верховинець», який, крім іншого, просить також придбати батарею живлення для радіоприймача.

З метою знищення «Верховинця» співробітники УМДБ по Волинській області вирішили використати його прохання про закупівлю батареї живлення до радіоприймача для виготовлення міни-сюрприза.

Для цього на прохання волинських чекістів в Києві за сприяння управління 2-Н МДБ УРСР було виготовлено спеціальну анодну батарею з потужним зарядом вибухівки. Для запобігання провалу операції міна-сюрприз була виготовлена з тим розрахунком, щоб вибух відбувся не одразу, а через кілька днів після того, як підпільники почнуть користуватися цією батареєю. Чекісти розраховували на те, що підпільники в цей момент перебуватимуть в підземному сховищі, і вибух міни повбиває їх всіх.

7 жовтня 1950 р. підпільники «Адам», «Конон» та «Андрон» з охорони крайового проводу ОУН(б) «Москва» забрали батарею живлення у своєї довіреної особи. Чекісти стали очікувати результатів своєї комбінації.

Певний час ніяких даних про долю «Верховинця» у чекістів не було. Але 18 січня 1951 р. в с. Золочівка Демидівського району Рівненської області співробітники МДБ вбили керівника крайового проводу ОУН(б) «Москва» Івана Литвинчука – «Дубового». Серед іншого, у нього було виявлено документи де вказувалося, що всі його спроби встановити зв'язок з своїм заступником «Верховинцем» успіху не мали і тому він вважав його загиблим.

Зважаючи на це, УМДБ по Волинській області вжило заходів для уточнення того, що сталося з «Верховинцем».

25 січня 1951 р. в ході заходів з розшуку «Верховинця» чекістами через своїх інформаторів було отримано інформацію про те, що в селі Радомишль Луцького району Волинської області в одному з бункерів в грудні 1950 р. начебто за необережності підірвалося кілька підпільників ОУН(б), серед яких були і керівники.

В цей же день у вказане село чекісти направили агентурно-бойову групу, яка під виглядом СБ ОУН ініціювала розслідування даного випадку та з’ясування причин загибелі підпільників. В результаті вжитих заходів 27 січня 1951 р. бункер з трупами вбитих підпільників був виявлений в садибі місцевого мешканця Олексія Корецького. Останній розповів, що дав згоду на побудову бункеру під своїм будинком і переховував підпільників. 11 грудня 1950 р. підпільники перебували в бункері під його будинком та навіть запрошували його згодом спуститися вниз і послухати разом з ними музику з радіоприймача. Однак невдовзі в бункері стався сильний вибух, в результаті якого «Верховинець», «Адам», «Конон» та «Андрон» загинули. О. Корецький боявся відповідальності за переховування підпільників перед радянською владою і тому не став нікого про це повідомляти.4

Приклад № 4. Влітку 1950 р. співробітниками МДБ була отримана інформація про те, що підпільник Кочан Григорій Миколайович, 1911 р.н., ур. с. Кам’янка Лісова Магерівського району Львівської області, з освітою 4 класи, який 2 липня 1950 р. з’явився з повинною до Болехівського райвідділу МДБ Станіславської області і видавав себе за рядового учасника ОУН(б), в дійсності був керівником зв’язку члена Проводу ОУН(б) Петра Федуна – «Полтави» під псевдонімом «Роман». Окрім того стало відомо, що Г. Кочан перебував у референтурі пропаганди Проводу ОУН(б) в Україні з 1942 або 1943 року, а з моменту появи в ній П. Федуна був його особливо довіреною особою.

28 липня 1950 р. Г. Кочан був виявлений та заарештований у Болехівській районній лікарні, де йому оперували грижу. Спочатку на допитах він вперто відмовлявся назвати свою справжню посаду в ОУН(б) і лише після тривалих вмовлянь чекістів та очної ставки з заарештованим керівником охорони П. Федуна Юрієм Поповичем зізнався, що з 1945 р. постійно був довіреною особою і бойовиком Головного осередку пропаганди, а в останній час виконував функції керівника його пункту зв’язку.

На допитах Г. Кочан розповів, що перед виходом з повинною він заховав у лісі біля с. Бряза Болехівського району свою особисту зброю та документи. Співробітники МДБ знайшли цю схованку і вилучили з неї автомат, пістолет та блокнот з зашифрованими записами. За ними було встановлено кілька пунктів зв’язку П. Федуна та дати зустрічей на них з кур’єрами керівника Дрогобицького обласного проводу ОУН(б) Володимира Фрайта - „Жара”, керівника референтури пропаганди Калуського окружного проводу ОУН(б) Богдана Боцяна – „Жука”, керівника Болехівського районного проводу ОУН(б) Василя Гошовського – „Дорошенка” та інших5.

На допитах Г. Кочан вимушений був розповісти про місцезнаходження особистого архіву П. Федуна, який він отримав від нього та закопав у лісі біля с. Бряза Болехівського району. 5 серпня 1950 р. співробітниками МДБ за цими даними було виявлено п’ять сховищ з надзвичайно цінними підпільними документами, серед яких: записки та листи від П. Федуна до інших членів проводу ОУН(б) в Україні, підпільні звіти, статистика, гроші, радіоапаратура тощо.

Після вилучення майна, сховища були заміновані та ретельно замасковані. 18 серпня 1950 р. під час перевірки чекістами сховищ біля одного з них були виявлені рештки розірваного від вибуху міни на дрібні шматки трупу людини. За рештками чобіт, волосся та уривками документів, що вціліли в одній з кишень розірваної куртки вбитого, яка повисла на дереві, у підірваній людині був впізнаний кур’єр П. Федуна Рим Петро Степанович – „Дорош”, ур. с. Бряза Болехівського району Станіславської області6.

Слід відзначити, що підпільники ОУН(б) і УПА також застосовували мінування для боротьби з співробітниками МДБ. Вони мінували порожні бункери, лісові стежки, будинки і т.д. На таких прихованих мінах неодноразово підривались чекісти.

У Підкамінському районі Львівської області з 1949 по 1951 р. діяла боївка «Панька» (ім’я та прізвище не встановлені). За вказівкою керівників підпілля «Панько» широко застосовував в боротьбі з радянською владою міни, які він зберіг з часів Другої світової війни. Ось кілька епізодів з його діяльності:

1. «Панько» замінував польову сумку, вручив її прихильниці ОУН(б) та наказав занести в районний відділ МДБ з легендою, що сумку загубив військовий з військ МДБ.

Прихильниця ОУН(б), виконуючи вказівку «Панька», принесла сумку в райвідділ МДБ, віддала співробітникам, а сама попросила її не затримувати, бо боялася, аби не населення дізналося, що вона була в МДБ.

Чекістам здалася підозрілою сумка, тому що з неї стирчав кусок нитки. Вони пішли відкривати сумку в зруйнований будинок, застосувавши заходи безпеки. Звісно, що при відкритті сумка вибухнула, однак ніяких жертв не було.7

2. У м. Підкамінь Львівської області працював заступник начальника райвідділу МДБ Літус. За особистими якостями він характеризувався, як сміливий оперативник, активно проводив заходи проти підпілля ОУН(б). Керівники підпілля доручили «Паньку» вбити Літуса.

«Панько», вивчаючи Літуса з’ясував, що чекіст під час відвідування одного з сіл завжди сідає на одну і ту ж саму лавку біля сільради. «Панько» цю лавку замінував міною натяжної дії, а шнур від неї відвів в зруйновану будівлю школи. Далі він доручив восьмилітньому хлопчику слідкувати, як тільки Літус сяде на лавку, пробратися в руїни школи і потягнути за нитку.

Під час наступного перебування у селі Літус дійсно сів на улюблене місце, на лавку. Хлопчик, який за ним слідкував, помітив це і одразу ж побіг в руїни школи. Але в цей час Літус несподівано піднявся та пішов у сільраду, чого хлопчик не помітив, будучи заклопотаним виконанням особливо важливого доручення. Він потягнув за нитку, лавку вибухнула, але Літус залишився живий і ще більш активно взявся за організацію розшуків «Панька».8

Однак «Панько» на цьому не заспокоївся. Він придумав інший варіант застосування мін, який виявився трагічним для Літуса.

3. «Панько» наклеїв на одному з парканів в селі, де знаходився Літус, підпільну листівку. З іншого боку паркана він закріпив міну. Коли ці приготування були закінчені, «Панько» надіслав одного з мешканців села, свою довірену людину до Літуса з повідомлення про те, що в селі на паркані виявлено підпільну листівку антирадянського змісту.

Літус підійшов до паркана і почав відривати міцно прикріплену листівку, в результаті чого міна вибухнула і Літус загинув.

Під час подальшого розшуку «Панька» останньому вдалося знищити ще кілька автомашин і солдатів МДБ шляхом мінування мостів та доріг, але згодом чекісти вистежили та вбили «Панька». 9


ЗАСТОСУВАННЯ ОТРУТИ В ЇЖІ


Для боротьби з підпільниками ОУН(б) і УПА співробітниками МДБ УРСР застосовувались спеціальні засоби, які дозволяли отруїти або знешкодити їх. Одним з них був засіб «Нептун-47» - хімічний препарат, який непомітно підсипався у їжу і майже був позбавлений запаху та смаку. Звісно, що підпільники, яким підсипали такі засоби у їжу, навіть не здогадувалися про їх наявність. Після вживання отрути людина втрачала здатність пересуватися і протягом 6-8 годин (або і більше) перебувала у сплячому та безсилому стані.

Типовим прикладом використання засобу «Нептун» є чекістська операція з захоплення керівника Луцького окружного проводу ОУН(б) Олександра Савири – «Яроша».

Чекісти знали про діяльність одного з найважливіших керівників підпілля на Волині О. Яроша ще з 1945 р., однак незважаючи на всі вжиті заходи тривалий час не могли виявити місце його перебування.

У 1953 р. співробітники органів держбезпеки УРСР залучили до співпраці мешканців одного з сіл Теремнівського району Волинської області, який раніше мав контакт з підпільниками ОУН(б) і УПА та надавав їм матеріальну допомогу (зважаючи на чинне законодавство України, яке забороняє оприлюднення справжніх імен та псевдонімів агентури МДБ УРСР, назвемо його просто «А»). Він особисто знав оточення О. Савири, і тому чекісти сподівалися, що рано чи пізно підпільники звернуться до нього за допомогою.

13 травня 1953 р. «А» повідомив Теремнівський райвідділ МДБ, що підпільники О. Савира - «Ярош» та «Василь» перебувають у нього в господарстві в сараї. Підпільники прийшли несподівано вночі та залишилися днювати на даху сараю, не повідомивши про це господаря. Приблизно в 19.00 їх випадково виявила дружина «А», яка полізла на дах за сіном.

Будучи виявленими, «Ярош» та «Василь» покликали до себе «А» та відкрилися перед ним. Вони запропонували йому поновити підтримку підпільників і тісніше співробітничати з ОУН(б). Господар приспав їх пильність обіцянкою співпрацювати з підпіллям, а сам порадився з рідними та доніс про появу підпільників в Теремнівський райвідділ МДБ.

Оскільки чекісти хотіли захопити О. Савиру живим щоб отримати від нього свідчення про діяльність підпілля та місця перебування його учасників, то вирішили застосувати для цього спеціальний засіб «Нептун-47».

Для захоплення «Яроша» та «Василя» господарю будинку, де вони перебували, був конспіративно вручений «Нептун-47» з завданням застосувати його, розтворивши у молоці і віддати підпільникам, як тільки стане темно. Для уникнення розправи підпільників над господарем у разі виявлення спеціального засобу, неподалік від будинку була прихована чекістсько-військова група, яка повинна була обеззброїти та доставити в УМДБ захоплених учасників ОУН(б) у випадку якщо вони після вживання «Нептуна»залишились би в будинку.

Дружина «А» влила спеціальний препарат «Нептун» в молоко, і попробувавши його, виявила що молоко гірчить. Незважаючи на це, вона розлила молоко в дві півлітрові кружки та віднесла у сарай підпільникам.

Перевіривши сарай через півгодини, дружина господаря виявила, що підпільники випили молоко (в одній кружці залишалось менше стакана) і зникли. Судячи з усього, «Ярош» і «Василь» помітили щось підозріле, і намагалися пошвидше і якнайдалі втекти з місця події. При цьому їх відхід залишився непоміченим як господарями будинку, так і чекістсько-військовою групою, яка перебувала неподалік.

Хоча в документах цього не відзначено, але не виключено також, що господар будинку, вимушений під тиском обставин співпрацювати з органами МДБ, переживав про долю своєї родини і тому просто не захотів своєчасно повідомляти їх про застосування препарату, щоб не втрапити у перестрілку між отруєними підпільниками та чекістами.

Через 20 хвилин, коли за розрахунками підпільники вже повинні були знаходитись під дією «Нептуна», за їх слідами були пущені дві службово-розшукові собаки. Однак жодна з них не змогла взяти слід.

У зв’язку з цим чекістами на місце подій було викинуто військовий підрозділ для очеплення місця ймовірного знаходження втікачів. При цьому враховувалось, що підпільники, будучи під впливом «Нептуна», могли пройти півтора – два кілометра, після чого обов’язково повинні були впасти і знаходитися в безпомічному стані 5-6 годин. Це дозволило б співробітникам МДБ виявити їх до світанку.

Близько 6 години ранку 14 травня 1953 р. військовим секретом у складі трьох солдатів обидва підпільники ОУН(б) були виявлені лежачими на полі в двох кілометрах від будинку, де їх отруїли. При підході до них молодшого сержанта Воркова підпільники піднялись та спробували втікати, при чому один з них відкрив вогонь по солдатах.

Солдати відкрили вогонь у відповідь, в результаті чого обидва втікача були вбиті. У вбитих були впізнані:

1. Савира Олександр Феодосійович – «Ярош», «Зарічний», «Аркадій», 1922 р.н., ур. с. Озденіж Луцького району Волинської області, з селянської родини, з освітою 9 класів, в підпіллі ОУН(б) перебував щонайменше з 1942 р.

До 1949 р. О. Савира був відповідальним за організацію діяльності підпілля на терені «Крим», тобто в районі базування крайового проводу ОУН(б). У 1949 р. його призначили референтом СБ Луцького окружного проводу ОУН(б).

О. Савира був відомий у підпіллі ОУН(б), як досвідчений організатор, керівник СБ, який провів кілька великий терористичних актів та відрізнявся жорстокістю в розправі з радянським та партійним активом.

У помсту за репресивно-каральні заходи МДБ проти українського селянства на Волині, внаслідок чого було виселено та загинуло багато людей, О. Савира у 1950 р. організував в с. Галичани викрадення живим вахтера Берестечківського райвідділу МДБ Петра Зінчковського, якого, за даними МДБ, довго катували, викололи йому очі і нанесли багато ножових ран, поки не замучили до смерті.

2. Стасюк Микола Григорович – «Василь», «Очерет», «Остап» та інші, 1922 р.н., уродженець села Підгайці Теремнівського району Волинської області, з селян-середняків, з освітою 6 класів. У 1940 р. М. Стасюк перейшов за кордон і перебував у генерал-губернаторстві. На території Грубешівського повіту він активно виконував завдання підпілля ОУН, а у 1945 р. перейшов на нелегальне становище та опинився в УПА.

До 1950 р. М. Стасюк очолював підпільну типографію Луцького окружного проводу ОУН(б). Згодом був призначений керівником надрайонного проводу. У 1951 р., коли всі його підлеглі загинули у боях з чекістами, М. Стасюк став переховуватися разом з О. Савирою.

Під час цієї операції у О. Савири та М. Стасюка було виявлено та вилучено два автомата, три пістолета, набої, блокноти з важливими зашифрованими особистими записами, підпільна література та 2300 карбованців грошей.

Таким чином. за допомогою використання спеціальної добавки у їжу чекістами було вбито керівника Луцького окружного проводу ОУН(б) та захоплено цінні підпільні документи.10

Підпілля ОУН(б) і УПА добре знало про те, що чекісти розробили спеціальні отруйні засоби, які вручають своїм інформаторам та агентам з завданням отруювати підпільників і захоплювати їх живими. У зв’язку з цим Служба безпеки ОУН(б) розробила спеціальну інструкцію «Про снодійні засоби» щодо запобігання отруєнню підпільників Інструкція датована серпнем 1951 р. Вона доводилася до відома підпільників для впровадження в життя всіма членами організації. Автором інструкції був підпільник «Т-48».11

У документі вказувалося, що з часу приходу більшовиків в Західну Україну самим серйозним для них є питання щодо ліквідації ОУН(Б). На думку «Т-48», у 1951 р., коли світ був охоплений психозом «холодної війни», це питання стало ще гостріше і тому воно є основним у всіх заходах радянської каральної системи.

Автор інструкції відзначив, що оскільки у чесній та відкритій боротьбі більшовики повної ліквідації українського підпільного руху добитися не в змозі, то вони не соромляться найбільш підлих та віроломних засобів аби лише добитися своєї цілі. Не маючи успіхів з застосуванням старих методів, вони почали використовувати хімію, доручаючи своїм вченим створювати снодійні засоби без запаху та смаку, які можна було б підмішувати в рідкі та сухі продукти, напої, тютюн.

«Т-48» відзначав, що такі засоби чекісти видавали своїй агентурі разом із радіосигнальними апаратами, через які можна повідомити оперативному працівнику про отруєння підпільників. Завдяки застосуванню таких методів в полон неодноразово потрапляли живими навіть найбільш ідейні підпільники, які в іншій обстановці ніколи б не здалися живи ворогу.12

В результаті захоплення підпільників живими, співробітники МДБ отримували велику і подвійну користь.

По-перше, вони за допомогою захоплених ліквідували організаційні ланки підпілля.

По-друге, проводили заходи з компрометації підпільного руху серед цивільного населення, вносили дезорганізацію в українські маси тим, що, мовляв. підпільники самі з’являються з повинною і видають людей, які їм допомагають.

В інструкції відзначено, що після захоплення підпільників живими чекісти намагалися будь-якими засобами, в т.ч. катуваннями, дізнатися від них всі організаційні таємниці – таємні постої керівництва підпілля, місцезнаходження криївок, складів з продуктами, зв’язки з місцевим населенням. Звісно, що в результаті таких допитів та застосування різних засобів, як фізичних так і психологічних, деякі підпільники не витримували і видавали частково або повністю все, що знали.

Зважаючи на такі обставити, «Т-48» рекомендував вжити певних заходів для запобігання отруєння підпільників. Він відзначив, що підпілля не мало будь-яких хімічних препаратів, які могли б допомоги протидіяти отруті, задіяній чекістами. Тому єдиним виходом для підпільників «Т-48» вважав в першу чергу надзвичайну обережність та ретельне вивчення людей, з якими доводиться працювати, а також ретельне вивчення методів боротьби чекістів.13

Зважаючи на вказані обставини, «Т-48» зобов’язав всіх керівників та рядових учасників підпілля застосовувати такі застережні заходи:

1. Шукати нові контакти з людьми, які могли б переховувати підпільників. У підпільників частіше за все було так, що перебуваючи на території вони постійно брали продукти та переховувалися у своїх старих знайомих, а не шукали нові бази. «Т-48» рекомендував пам’ятати, що такі будинки часто бувають розконспірованими, а їх господарі можуть бути завербованими і під тиском обставин погодитися на все. Саме такі «старі бази» співробітники МДБ і використовували для отруєння і захоплення на них підпільників. Тому рекомендувалося брати продукти в таких будинках, де ворог не розраховує на появу «хлопців з лісу».

2. Під час переходу та квартирування треба точно дотримуватися такого правила: всі підпільники однієї групи не мають права їсти одночасно, частина їсть, а інша частина повинна їсти не раніше, ніж за годину. Цього привила «Т-48» рекомендував дотримуватися навіть у найбільш перевірених господарів.

3. При отриманні продуктів давати спочатку попробувати їх господарям, слідкувати за їх реакцією, а через годину можна їсти самим і причому так, як вказувалося в п. 2, тому що чекісти могли підсипати в їжу снодійне повільної дії.14

4. Якщо затриматися в господарстві щоб поїсти неможливо через небезпеку, то слід забрати продукти з собою, піти у надійне місце і їсти там. При цьому вжити заходів для замаскування напрямку відходу і перевірити, чи ніхто не йде слідом. У надійному місці також їсти не одночасно.

5. Під час піших переходів не можна пити воджу з криниць, які не мають стоку, оскільки вони можуть бути отруєними. Саме тому доволі часто підпільники пили воду із струмків, які отруїти неможливо.

6. Людей, у яких доводиться брати продукти, попереджати про наслідки підсипання снодійного засобу та отрути – ліквідацію всієї родини та конфіскацію майна.

7. На запитання господарів: «Чому всього не їсте?» ввічливо відповідати: «У продуктах може бути снодійний засіб, тому вимушені вчиняти так, хоча вам цілком довіряємо. Маємо наказ проводу і повинні його дотримуватись». Слідкувати за тим, щоб поганою відповіддю не налаштувати проти себе населення.

8. На території слідкувати за цигарками, оскільки були випадки, коли і вони були отруєні.

9. Якщо сталося так, що один підпільник вжив отруту або снодійне, а другий не їв, то цей другий повинен на місці організувати захист, взяти отруєного в надійне місце, а якщо йому це не під силу – організувати місцевих людей для перенесення підпільника. Після цього місцевих мешканців відпустити лише після одужання отруєного. «Т-48» у разі отруєння рекомендував не витрачати ані хвилини, тому що агенти МДБ про отруєння повідомляють радіосигналом.15

У випадку переслідування і неможливості втечі отруєного рекомендувалося застрілити, а про обставини події одразу ж доповісти керівникам.

10. На постоях у лісі слід всі продукти варити, а сало чи ковбасу пересмажити. щоб високою температурою знешкодити снодійні засоби.

11. Коли з постою частина групи прямувала на територію, вона повинна сказати решті у кого буде харчуватися, щоб на випадок неприємностей можна було швидко розшукати винних. Рекомендувалося домовлятися про запасні зустрічі у інших будинках на випадок загрози, а також про час повернення з території, щоб у випадку загрози негайно йти з місця постою.16

«Т-48»рекомендував дотримуватися обережності не лише на території, але і у підземних бункерах. Оскільки були випадки, коли підпільники вживали їжу, подану господарями, в господарстві яких знаходився бункер, після чого засинали і їх живими захоплювали чекісти, цьому питанню також надавалася велика увага:

1. Старатися по можливості, щоб постачання їжі у криївку не залежало від господарів, в обійсті яких вона знаходиться. Якщо господар подає воду, то її треба кип’ятити і вживати лише такою.

2. Якщо у бункер продукти постачає господар, то їсти всім разом не можна і слід дотримуватися тих самих заходів безпеки, що і на території.

«Т-48» вважав, що головним запобіжним заходом проти видачі снодійного внутрішньою агентурою (підпільниками ОУН(б), яких завербували співробітники МДБ) має бути виключно революційна пильність.

В кінці інструкції «Т-48» рекомендував ніколи не послаблювати пильності та дотримуватися перелічених застережень, оскільки чекісти можуть на певний час припинити видачу агентурі отрути, а потім відновити її вже на іншій території. Він відзначав, що слід бути обережними, оскільки чекісти застосовували всі можливі заходи, щоб знищити підпілля, а життя кожного члена організації – це життя самої організації. Лише зберігаючи власне життя можна зберегти організацію.17


1 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 132.

2 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 139-140.

3 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 16. – Арк. 304-305.

4 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 72-79.

5 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 65. – Арк. 19-22.

6 ГДА СБ України. – Ф. 65. – Спр. С-9112. – Т. 4. – Арк. 308.

7 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 61. – Арк. 296.

8 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 61. – Арк. 297.

9 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 61. – Арк. 298.

10 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 19-21.

11 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 133-138. Можливо «Т-48» - це керівник СБ Коломийського окружного проводу ОУН(б) Роман Тучак – «Клим».

12 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 133.

13 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 134.

14 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 135.

15 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 136.

16 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 137.

17 ГДА СБ України. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 90. – Арк. 138.

Категорія: Історичні дослідження | Переглядів: 516 | Додав: s_admin | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
МГО "Ідейна варта" 2017


   

Ідея проекту - С. Дяченко

Дизайн і адміністрування сайу - IT-департамент МГО